Держави нашої основа.

Незабутньою пам'яткою села є фігура, яка символізує День скасування кріпаччини в нашому краї — 16 травня 1848 р. незважаючи на всі лихоліття, вона збереглась в первозданному вигляді, хіба тільки замість старих посадили нові липи і прибрали новими рушниками. Та не тільки вона. В селі збереглися всі пам'ятки-хрести, які символізують ту чи іншу подію.
Починаючи з першої половини минулого століття, великий вплив на духовність, культуру і розвиток села мала сім'я священників Лотоцьких, прах яких покоється на сільському кладовищі.
В сім'ї священника Антона Лотоцького в 1850 році народився син Левко. Батько-священник, крім пастирської служби, потрохи писав, але майже ніколи не друкувався. Мабуть, це мало певний вплив на сина. Левко, крім учительської роботи, пише новели, оповідання, п'єси. З-під його пера виходять молдовідомі ще нам збірка новел "Горицвіт", оповідання "Сила молитви", поема "Олекса Довбуш" й інші твори. Де б не бував він, але туга за рідним селом ніколи не покидала його. І вже на старості літ він знову повертається в Тростянець, а через два роки, на 76-му році життя помирає.
Після смерті батька Антона парафію в Тростянці обіймає його син, брат Левка Анастасій. Впродовж всього часу, за винятком сталінсько-брежнєвського періоду, на їхніх могилах в Зелені свята проводилось Богослуження, а вже звідти процесія йшла в поле. Дякуючи парафіянам, ця добра традиція знову відновилась.
Перед Першою світовою війною з села виходять чи не перші студенти цього століття Тереза та Володимир Захарії, Ілярій та Теодор Бабуняки.
Тереза Захарій разом із своїм чоловіком довгий час вчителювала в містечку Нараїв, де виховали цілі покоління свідомих та інтелігентних людей України, її молодша донька Люба в селі Тростянець зв'язала свою долю з месниками УПА, за що була засуджена і вислана в Сибір, де й замерзла на лісоповалі, не досягнувши і 20-ти річного віку.
Брат Володимир Захарій — поручник УСС. Так склалася його доля, що при кожній владі сидів по тюрмах, але виховав багато дітей, троє з яких також в певний час зв'язали свою долю з Тростянцем. Особливо наймолодша з трьох, живучи і працюючи у Львові, дружина покійного професора-письменника М.Рудницького, не упускає жодного випадку, щоб не побувати в Тростянці на всіх знаменитих подіях села.
Теодор Бабуняк — священник навколишніх сіл, Іллярій — знаменитий вчитель-музикант, диригент багатьох хорів Бережанщини, в тому числі і знаменитого "Бояна". Помер в Польщі, в еміграції. Його син Славко й досі живе в Англії, керує знаменитим хором "Гомін", який має світову славу. Неодноразово приїздив із групою бандуристів в Тростянець, співали народних пісень, деякі з них прижилися в селі.
Його дочка Іра в Тростянці вступила в знаменитий загін "Сіроманці" і загинула в одному з боїв. Їх сестра Поліна — незмінна акушерка, заміняла лікаря, весь свій вік працювала в селі, де й похована.
Гортаючи сторінки знаменитої книги "Бережанська земля", я дізнався, що вже 1908 році в Тростянці існувало товариство "Просвіта" (а взагалітовариство засноване в селі в 1902 році), яке очолював Т.Галасюк. Товариство нараховувало в той час 60 членів, діяла бібліотека на 239 книжок, працювали драматичний і хоровий гуртки.
Із Тростянця багато хлопців перебувало у лавах УСС. Серед них — Григорій Довган, Іван Ликтей, Петро Горецький, Василь Кізима.

Майже півстоліття писарем в Тростянці Андрій Швак, який разом з друзиною виростив багато чесних і працьовитих інтелігентів, що залишили помітний слід в історії села.
Дочки їх Оля і Леся — вчителі, Володимир — вчитель, а потім клубний працівник села, брат Іван — воїн УПА, референт Червоного Хреста по Чортківському районі, майже 40 років під чужим прізвищем переховувався, активний організатор і учасник братства УПА у Львові.
З особливою теплотою і вдячністю згадують 60-ти річні жительку села дочку Надю, яка в кінці 30 років організувала в селі садочок, в якому малюкам посіяла зерна любові до України, до рідного краю, її естафету підтримала вчителька із Мечищева Євгенія Пасічник, яка довший час працювала в селі.
Помітний слід в історії села залишили вчетелі Григорій Кісь з дружиною, вихователь з Тростянця Іван Михайлюк, священник Кубай, незмінний голова "Просвіти", в минулому поручник УСС. Вони працювали і творили в селі в період між двома війнами.
Тростянець — село співуче в велика заслуга в цьому, крім перечислених вище людей, ще й таких диригентів сільського хору, як Василь Католик, Микола Кізима, нині покійні священники Іван Кубай, Жуковський.
Міцними нитками зв'язана з історією села родина Білоусів — братів Петра, Павла і Миколи. З їхнього роду вийшло багато інтелігентів, чесних і працьовитих людей, їхні внуки Ганна — голова сільської ради, Надія — директор місцевої школи практично зробили революцію в областуванні села, організатори всіх національних починань і подій, свят в селі.
В час і після закінчення Другої світової війни в селі працює сильна організація українських націоналістів. З перших днів організації УПА на Волині організація посилає туди кращих своїх членів: Миколу Слабодуха, Олексу Ликтея, Івана Михайлюка.
Тісно зв'язані з історією села курінний "Холодноярівців" Бондаренко, командир відділу Бистрий, командир боївки Кок, які протягом 2-3 років дяіли на теренах нашого краю.
Багато вихідців з села полягло в боях за волю України серед них, крім вище згаданих, Іван Король, Ярослав Михальчук, Володимир бабій, Микола Вітрак, Володимир Проців, Михайло Антош, Василь Дзімайло, Михайло Білоус та Ілярій Білоус, Олекса Бризіцкий, Лев Кізима і багато інших.
Багато погинуло в тюрмах і на засланні. Серед них: Микола Русин, Михайло Михайлюк, Іван Білоус, Ілярій Стрияк, Теодор Михальчук. Багато з підірваним здоров'яв повернулись додому і тут померли. Це Іван Сус, Ілярій Середа, Володимир Русин.
Не падали духом тростянецькі хлопці і дівчата і в післявоєнний період, в період сталінсько-брежнєвського диктату. В селі не замовкали пісні про Коновальця, Івана Лабуньку, Сьепана Бандеру, стрілецькі та партизанські пісні, пісні про Крути та Базар. Під вигаданими афішами ставились заборонені режисером п'єси та вертепи. Щороку на Зелені свята до капличкиі до фігури скасування кріпаччини були висипані піском доріжки, посадженні живі алеї, на повстанські могили лягали живі квіти, вінки і гірлянди.
Принагідно хочеться згадати добрим словом тих, хто був натхненником цих діянь. Це Антон Зарицький, Антон Процик, Григорій Михайлюк, Богдан Халупа, Василь Семенів, Петро Процик, Теодор Кізима, Андрій Ликтей, Юліан Ликтей, Василь Рабик і декотрі уродженці 20-40-х років.